Національне опитування жителів України показало, що 31,2% респондентів відповідали критеріям посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або комплексного ПТСР (КПТСР), свідчать результати дослідження, опублікованого британським академічним видавництвом Taylor & Francis Group в Європейському журналі психотравматології.
"Було зафіксовано високий рівень як травм, пережитих протягом життя, так і пов'язаних із війною. Національна поширеність ПТСР за МКХ-11 становила 25,2%, при цьому 6% респондентів відповідали додатковим критеріям для КПТСР за МКХ-11, що дало сукупну поширеність на рівні 31,2%", – йдеться в публікації.
Зібрані дані відображають стан психічного здоров'я на момент опитування, але не динаміку змін симптомів із плином часу. Матеріал статті був отриманий виданням ще у 2025 році.
До чинників, пов'язаних із вищою ймовірністю розвитку ПТСР або КПТСР, належали жіноча стать, старший вік, нижчий рівень освіти, попередня військова служба, вимушене переміщення внаслідок війни, а також більша кількість травматичних подій і пов'язаних із війною стресових чинників, пережитих протягом життя.
Самотність була єдиним чинником, специфічно пов'язаним із КПТСР, а не з ПТСР.
Співавторка дослідження, клінічний психолог Емма Фейсер-Ірвін зазначила, що те, що ПТСР зустрічався набагато частіше, ніж КПТСР, може свідчити про те, що психологічні реакції на триваючу війну не завжди чітко вписуються в моделі, розроблені в постконфліктних умовах. "Коли загроза залишається актуальною та непередбачуваною, способи переживання травматичного стресу й адаптації до нього можуть відрізнятися, і це є важливою сферою для майбутніх досліджень", – вказала вона.
Провідна авторка дослідження викладачка та дослідниця у сфері судово-психіатричної допомоги в Королівському коледжі Лондона (KCL) Дейрдре Макманус зазначила, що переважна більшість опитаних пережили численні травматичні події протягом життя, а багато хто також безпосередньо постраждав від тривалої війни через вимушене переселення, втрату близьких, руйнування своїх громад чи тривогу за рідних, і багато українців у повсякденному житті продовжують стикатися зі стресогенними факторами. "Попри це, чимало українців продовжують жити й адаптуватися в надзвичайно складних умовах", – зазначила вона.
Співавтор дослідження, професор кафедри соціальних наук Київської школи економіки Володимир Кулик зазначив, що ПТСР і КПТСР стосуються не лише ветеранів чи людей, які перебували поблизу зони бойових дій. "Ці розлади також поширені серед інших категорій населення, що сильно постраждали від війни, – зокрема внутрішньо переміщених осіб, людей, які зазнали ракетних і дронових атак на свої міста й містечка далеко від лінії фронту, а також тих, хто опікується пораненими чи травмованими людьми", – наголосив він.
За словами Кулика, подальші дослідження будуть необхідними для розуміння того, як психологічний вплив війни розвивається серед населення в цілому, змінюючись у міру продовження конфлікту.
Окрім фахівців із KCL та Київської школи економіки, до групи дослідників увійшли науковці з Університету Джорджа Вашингтона, Манчестерського університету, Центру досліджень Східної Європи та міжнародних відносин (ZOiS), а також організації Combat Stress – провідної британської благодійної організації, що опікується психічним здоров'ям ветеранів. Дослідження було ініційовано дослідницькою мережею "Конфлікт і співпраця у Східній Європі" (KonKoop) під керівництвом професорки Гвендолін Сассе (ZOiS) та профінансовано Федеральним міністерством досліджень, технологій і космосу Німеччини.
Дослідження проводилося методом телефонного опитування за випадковою вибіркою серед 2 тис 504 респондентів на підконтрольних уряду України територіях. Взаємозв'язки між типом і кількістю випадків пережитої травми протягом життя та воєнної травми, а також ПТСР/ХПТСР досліджувалися за допомогою низки логістичних регресійних моделей із поправкою на вік та стать. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, сімейним станом, рівнем освіти, макрорегіоном, мовою та національністю.
Перед початком польових робіт анкети були попередньо протестовані на приблизно репрезентативній підвибірці (n = 20) цільової групи (дорослих, які проживають у міських та сільських населених пунктах Києва та дев'яти областей України). Під час збору даних інтерв'юери мали можливість задавати питання психологу та консультуватися з ним щодо складних випадків. Середня тривалість інтерв'ю становила 27 хвилин.