Чому компетентні жінки з досвідом і сильною експертизою можуть сумніватися в собі?
"А я маю право говорити про це публічно, якщо переконана, що є кращі за мене?"
"На співбесіді треба казати, що я найкраща. Але це якось незручно…"
Я могла б до безкінечності цитувати різні фрази, але насправді запит у них один. Саме з ним до мене як до коуча, приходять найчастіше дорослі, фахові, реалізовані жінки, які хочуть більшого, які знають, що варті більшого – і в кар'єрі, і в житті загалом.
Якби не страх, сумніви й невпевненість – класичний набір так званого "синдрому самозванця".
Але що, якщо проблема не лише в самооцінці? Що, якщо соціум роками нав'язував нам, скільки впевненості ми "маємо право" демонструвати?
У 2022 році економістки Крістін Екслі з Гарвардського університету та Джадд Кесслер з Університету Пенсильванії опублікували масштабне дослідження гендерних відмінностей у самопросуванні.
В одному з експериментів чоловіки й жінки виконували однаковий тест із математики та природничих наук. Їхні результати суттєво не відрізнялися. Але коли учасників попросили самостійно оцінити свій результат за шкалою від 0 до 100, чоловіки дали собі в середньому 61 бал, а жінки – лише 45.
Можна подумати, що жінки просто скромніші. Дослідники перевірили і це. Різниця залишилася такою самою, коли оцінювання було приватним. І навіть тоді, коли учасники вже знали свій реальний результат.
Втім, диявол у деталях. Учасники виконували тест із математики та природничих наук – тобто у сферах, які традиційно сприймалися як більш "чоловічі".
Тож відчуття власної компетентності залежить не тільки від того, що ми реально вміємо. А й від того, чи дозволяємо ми собі почуватися достатньо компетентними саме в цій галузі.
То, можливо, жінка не просто сумнівається в собі. Можливо, вона навчилася бути обережною з демонстрацією власної впевненості. І потрапила у пастку.
Бо для успіху треба поводитися так, як жінці поводитися "не належить": заявляти про свої досягнення, просити більше грошей, претендувати на вищу посаду, демонструвати амбіції, конкурувати. Тобто бути впевненою, наполегливою і незалежною.
Іншими словами, для професійного успіху жінці часто треба демонструвати якості, які традиційно вважалися "чоловічими". Але, демонструючи їх, вона ризикує порушити інший набір очікувань – якою має бути "правильна" жінка.
У соціальній психології негативну реакцію на порушення таких гендерних очікувань називають backlash effect – ефектом зворотної реакції. І це добре демонструє інше дослідження.
У серії експериментів дослідниці з Гарварду та Університету Карнегі-Меллона вивчали, як люди реагують на чоловіків і жінок, які намагаються домовитися про вищу зарплату.
Частина учасників погоджувалася на запропоновану суму. Інша просила більше.
Поведінка була однаковою. Змінювалася лише стать кандидата.
Результат приголомшив. Жінку, яка намагалася домовитися про вищу оплату, частіше сприймали як менш приємну та більш вимогливу. Це, своєю чергою, негативно впливало на бажання з нею працювати.
А вона ж просто сказала: "Я хочу більше".
Заради справедливості варто уточнити, що це дослідження проводили на початку 2000-х. Але сучасні експерименти також продовжують виявляти механізм backlash, хоча його сила залежить від ситуації та контексту.
У 2025 році дослідники проаналізували поведінку науковців у соціальних мережах.
З'ясувалося, що жінки-науковиці приблизно на 28% рідше за чоловіків просували власні наукові публікації.
Тобто правила гри за останні десятиліття, безумовно, змінилися. Але сама різниця в тому, наскільки охоче чоловіки й жінки заявляють світові про власні досягнення, нікуди не зникла. Принаймні не до кінця.
В Україні подібних досліджень я не знайшла. Але дослідження українського ринку праці та окремих професійних середовищ продовжують фіксувати гендерні стереотипи щодо кар'єри, лідерства й традиційно "чоловічих" професій.
І тут я повертаюся до питання, з якого починала цю колонку. Чому компетентні жінки з досвідом і сильною експертизою можуть сумніватися в собі? Бо самооцінка не формується у вакуумі.
Якщо дівчинка, а потім жінка роками отримує суперечливі сигнали – будь успішною, але не надто впевненою; проявляй себе, але не висовуйся; знай собі ціну, але не будь надто гордою, – частина цього зовнішнього контролю зрештою може стати внутрішнім.
І тоді вже ніхто не мусить казати: "Куди ти лізеш?". Ми успішно справляємося самі.
Що з цим робити? Діяти, змінивши звичну формулу: компетентність впевненість дія на компетентність дія попри сумнів досвід впевненість.
І це важлива різниця. Бо в першому випадку ми ніби чекаємо внутрішнього дозволу. У другому – дозволяємо собі почати, попри сумнів.
Тим більше що сам сумнів може бути нам корисним. Він змушує перевіряти себе, визнавати помилки, передумувати. Людина, яка не сумнівається в собі, не обов'язково найкомпетентніша в кімнаті.
Тому… Сумнівайтеся.Головне — не дозволяйте сумніву ухвалювати рішення за вас.